Vinnytsia national technical university

[EN]
[UA][RU][EN]
  • Fountain

    The best place where students can relax on the break - it is fountain ...

  • The Arch

    Arch - decoration second building of the University

  • Culture

    The high level of culture of our students. Students dance, sing, play musical instruments ...

  • Cisco&Microsoft

    In our university are Cisco and Microsoft Academy ...

  • Sports

    Football, volleyball, basketball, wrestling, boxing, athletics, chess ...

  • Fountain

    The best place where students can...
  • The Arch

    Arch - decoration second building...
  • Culture

    The high level of culture of our students...
  • Cisco

    In our university are Cisco and Microsoft Academy ......
  • Sports

    Football, volleyball, basketball, wrestling, boxing, athletics, chess ...

Голосування

Як вам новий сайт?
 

ВИЩЕ СЕБЕ СТРИБНЕШ!

There are no translations available.

 

Презентація персонального сайту олімпійської чемпіонки, рекордсменки світу Наталі Добринської зібрала півтисячну аудиторію. Створив сайт студент Інституту АЕКСУ нашого вишу Петро Величко

 

 

Вінницький техуніверситет єдиний виш Вінниці, який має свій стадіон. І саме з нього Наталя Добринська стартувала до олімпійських перемог

 

Презентація персонального сайту олімпійської чемпіонки, рекордсменки світу Наталі Добринської зібрала півтисячну аудиторію. Створив сайт студент Інституту АЕКСУ нашого вишу Петро Величко, котрий віртуозно володіє php-технологіями.

 

Легендарна вінничанка теж взяла участь в офіційному представленні свого сайту. Урочистий захід трансформувався в інтенсивну прес-конференцію, де замість «акул пера» — студенти. Не лише високий інтелект, сила волі, врода, витончена простота і приязність Наталки викликали захоплення. Вона безапеляційно довела усталено неможливе: вище себе не стрибнеш! На Олімпіаді в Лондоні українська легкоатлетка, майстер спорту міжнародного класу з багатоборства, заслужений майстер спорту України взяла висоту 1,83 метра (при зрості 182 см)!

 

Імпровізований діалог студентів із Наталею Добринською блискуче провів перший проректор нашого університету, доктор технічних наук, професор Олександр Романюк. Олександр Никифорович повідомив, що саме зі стадіону нашого вишу почалось сходження спортсменки до олімпійських вершин.

 

— Мені дуже приємно перебувати у Вінницькому національному технічному університеті. Адже справді тут розпочалося моє спортивне життя. У дитинстві батько мене привів саме на стадіон «Олімп» — так він тоді називався. Я тут розпочала своє тренування і спорт став моїм життям. Щодня я сюди на стадіон приходила весною, влітку і восени. Тому цей стадіон для мене рідний і політех — це частина мого життя.

 

— Яка найяскравіша хвилина у Вашому житті?

— Щастя спорт приносить багато. Переглядала на сайті відео, нахлинули спогади, відчуття радості, спогад непростих, переломних моментів. Коли треба було перемагати лінощі, нетерпіння — себе. У кожного багато таких внутрішніх проблем, які хочеться вирішити і стати більш цілеспрямованим, трудолюбивим, аби займатися своєю справою сповна. Для мене усі мої змагання — це миті щастя, радості. Я вважаю, що справу, якою займаєшся, треба робити із задоволенням, і тоді отримуватимеш його взамін, радість повертатиметься.

Я займаюся сімома видами легкої атлетики. Це біг з бар’єрами, стрибок у висоту, штовхання ядра, 200 метрів, стрибок у довжину, метання спису і 800 метрів. Види важкі, технічні. Тут і спринт, а 800 метрів потребує терпіння. Приміром, якийсь вид не виходить, скажімо, стрибок у висоту чи довжину. Не хочеться працювати над ними. Не подобається вид. Але тільки я змінювала до нього своє ставлення — з радістю тренувалася, змусивши себе ці види полюбити, і зразу усе починає виходити. Тому до всього, до кожної своєї справи треба ставитися з любов’ю, щиро.

 

— А яке найбільше розчарування?

— Розчарування? Я не сприймаю таких моментів, хоча вони дійсно є. Пам’ятаю свій перший старт за кордоном. Це було у 1999-му році. Мій перший чемпіонат світу. У Польщі він відбувався. Я їхала туди штовхати ядро. Вийшла на сектор і зустріла там 10 чи то 12 дівчат, які було значно вищими і більшими за мене — справжні скелі. Зрозуміла, в Україні я найкраща, маю результат, але в світі спортсмени теж активно працюють над собою, над своїм результатом. Тож, зупинятися не можна. На тих змаганнях важко було зібратися. Але мені усе ж вдалося себе налаштувати на нормальний результат.

 

— На змаганнях Ви з іншими спортсменками конкуренти, суперники, а як у житті?

— Багатоборство такий вид. що два дні спортсменки мають проводити разом. Немає шансів ворогувати. Тому атмосфера дуже дружня, приязна. Я дружу особливо з російськими багатоборками, листуємось електронкою, вони приїздили до мене в гості. Та й спортсменки з інших країн дружньо налаштовані.

 

— Чи важко бути знаменитою?

— Я себе такою не відчуваю. Тому не можу відповісти. У нас в Україні люди спокійні, коректні. За кордоном мене більше впізнають. Можуть просто гукати по прізвищу, просять сфотографуватися. Активно пишуть мені у фейсбук.

 

— Який момент був у Вашому житті, що спонукав пов’язати своє життя з професійним спортом?

— Такого різкого, чіткого перелому не було. Напевне, я поступово зрозуміла це. Попервах, я вважаю, дитину повинні налаштовувати батьки. Це може бути спорт, мистецтво, наука… Мої батьки обрали для мене спорт. І для моєї сестри також. Вони давали свободу вибору нам, але дуже делікатно зорієнтовували.

 

— У вас спортивна родина. На Вашу думку, чи має значення спадкоємність?

— Мої батьки справді дуже спортивні люди. Мама чемпіонка Вінницької області з боротьби на руках — армреслінгу. Батьки донині у мене тренуються, бігають кроси, катаються на ковзанах, на лижах, Їхнє натхнення, їхня любов до спорту і те, що їм не вдалося стати професійними спортсменами, прагнення зреалізувати цю їхню мрію передалося нам із сестрою.

 

— Чи важко було Вам поєднувати навчання і спорт?

— Звичайно. Це було не просто, але спортсменам викладачі завжди йдуть на зустріч, ставляться з розумінням. Але все завжди можна встигнути, якщо прагнути. На все знайдеться час. А відмовка про його відсутність то від ліні, напевно.

 

— А чим відрізняється український спортсмен від закордонного? Якби тренувалися не в Україні, Ваші досягнення були б кращими чи гіршими?

— Звісно, за кордоном змінюють покриття на стадіонах кожні 5 років. Насамперед тому, що воно морально старіє. У нас в Україні по-іншому. Вінницький політех взагалі єдиний виш у Вінниці, який має свій стадіон. Педагогічний університет, на жаль не має свого стадіону. Це величезна проблема для їхніх спортсменів. А за кордоном обов’язково кожна школа має свій стадіон і такий, що на ньому можна проводити змагання міжнародного рівня. Приміром, у Празі сім стадіонів найвищого рівня. Це в одному місті! Але я певна: наші спортсмени сильні і талановиті, й це надає їм додаткових сил, цілеспрямованості, терпіння, формує характер, що при гірших умовах наші спортсмени показують кращий результат!

 

— Чи є обмеження у харчуванні у спортсменів? Як харчувалися перед перемогою в Пекіні? І чи сприймаєте тамтешню кухню?

— На змаганнях у нас завжди європейська кухня. Звична. У Макдональдсі часто спортсмени бувають. Я вважаю, що кожна людина сама має визначити, яке у неї має бути харчування. Але воно має бути правильним. Аби виглядати і почуватися нормально, треба, щоб усе було в балансі. Я, приміром, не їм м’яса уже 9 років. І себе прекрасно почуваю. І усім би радила від нього відмовитися. Можна просто спробувати. Кожен дуже індивідуальний, і якщо прислухається до себе, зрозуміє, що йому потрібно.

 

— З року в рік спортивні результати покращуються. На Вашу думку, де межа людської можливості?

— Я думаю, не має людина меж свого розвитку. Їх не видно. Людина, якщо працює, розвивається, може досягти неймовірних результатів і вершин. Хоча, приміром, у стрибках у висоту поки що стоїть планка на 2.45 м у чоловіків, і її ніхто підкорити не може вже багато років.

 

— На Вашу думку, в якому стані фізична культура вінничан?

— Зараз губернатор Микола Джига підняв планку фізичної культури в нашій області. Він дуже активно популяризує спорт. Це чудово. Але змінювати треба усе кардинально. Усі знають про проблеми із фізичним вихованням у школах. Нещодавно була у своїй рідній школі. Довідалася, що відмінили ту естафету по місту, яку ми усе своє шкільне життя бігали. Починали з Вишеньки, до нас приєднувалися інші школи. Я б хотіла відновити цей прекрасний старт. І умови в нашому місті для спорту є. Побудували чудовий стадіон. Популяризація спорту дуже важлива.

 

— Як налаштовуєтесь перед змаганнями?

— Спортивний мандраж є у кожного спортсмена — новачок він чи уже досвідчений. З ним боротися практично неможливо, бо він тоді агресивнішає. Слід розслабитися і отримувати задоволення від того, що він є.

 

— Коли б треба було займатися лише одним видом спорту, котрий із своїх семи вибрали б?

— Один би не обрала. Мінімум два. Метання і стрибок у довжину. Я була багатоборкою з самого дитинства. Це вкоренилося в мені. У 12 років я виконала кандидата в майстри спорту, це досить рано.

 

— Яка роль у Вашому житті друзів? Відчуваєте їхню підтримку?

— Друзі — це золотий запас кожної людини. З ними можна поділитися і радістю, і проблемами. Друзі — одне з основних у житті, чому слід надавати максимум уваги.

 

— Чи є пропозиції Голівуду? Чи бачите себе зіркою кіноекрану?

— Були пропозиції зніматися для журналів, але я їх відхилила. А Голівуд далеко.

 

— Восьмий вид спорту — участь у проекті «Танцюють усі!»

— Як кожна справа, танці — це не просто. Музика, такт, постійно рахуєш... Тобто, у кожній сфері є свої труднощі, то лише на перший погляд видається, що усе легко.

 

— Місце музики у Вашому житті.

— Музика важлива для кожної людини. Це вібрації, ритм, який допомагає жити. Зранку я вмикаю веселу музику. Коли біжу крос, підбираю музику, яка по темпу мені підходить. В автомобілі слухаю радіо, тут цікавий момент непередбачуваності. Нещодавно була на джазовому фестивалі у Вінниці. Враження чудові.

 

— З ким би Ви хотіли позмагатися? Чи є у Вас кумир?

— Я змагаюся із найкращими із свого виду спорту, тому це для мене не мрія. Чомусь кумира у мене нема і ніколи не було. Я розумію, що усі ми люди, а тому маємо і гарні риси і не зовсім гарні. Прагну ставитись до кожної людини максимально прихильно і приязно. Вчусь у кожної людини того, що вона має доброго. Виходить, для мене кожна людина — кумир.

 

Оскільки усім хотілось мати на згадку знімок з олімпійською чемпіонкою, професор Олександр Романюк зорієнтував студентів на колективне фото.

 

А Наталя Добринська кожному подарувала календар зі своїми фотографіями, адресою сайту , автографом і напуттям на життєві й спортивні перемоги.

 

Фоторепортаж із презентації персонального сайту Наталі Добринської  у ВНТУ тут

 

Детальніше про подію на сайті прес-центру ВНТУ

 

Публічна інформація

There are no translations available.

 

Детальніше...


Патенти

There are no translations available.


Патенти ВНТУ

Детальніше...


Еконатурологія

There are no translations available.

Еконатурологія

Дайджест еконатурології

 

Детальніше...


DIPLOMA SUPPLEMENT

There are no translations available.

Детальніше...


СКРИНЬКА ДОВІРИ

There are no translations available.

Шановні студенти та співробітники!

У навчальних корпусах та гуртожитках ВНТУ постійно діють скриньки довіри, в яких ви можете залишити свої скарги, зауваження та пропозиції для поліпшення роботи університету.

 

Детальніше...


Електронні посібники ВНТУ

There are no translations available.

http://posibnyky.vntu.edu.ua

Детальніше...