Характерною особливістю нової технології підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації було те, що майбутні претенденти на наукові ступені як правило повинні закінчити магістратуру, до якої відбиралися лише ті випускники бакалаврату, котрі під час бакалаврської підготовки виявляли хист до наукових досліджень; по-друге, ці претенденти на наукові ступені в магістратурі були зобов'язані освоїти методи генерації нових знань, написати та захистити магістерські дисертації, які складали 30%-40% майбутніх кандидатських дисертацій.

Переваги цієї технології перед іншими полягали в тому, що, вступивши до аспірантури, аспіранти не втрачали час на пошук теми і керівника, на ознайомлення з науковими роботами інших авторів в вибраному науковому напрямку, на освоєння методики постановки експериментів та обробки його результатів, на вироблення навичок написання статей та оформлення звітів про наукову роботу - все це вони опановували ще на етапі магістерської підготовки. Реалізував цю технологію створений на базі Департаменту магістерської підготовки та відділу аспірантури Інститут магістратури, аспірантури та докторантури (ІнМАД).

Згідно з концепцією розвитку, прийнятою у 1990 році, були розроблені та затверджені у 1991 році нові експериментальні навчальні плани та програми триступеневої системи підготовки спеціалістів з вищою технічною освітою бакалавр-інженер-магістр. Навчання магістрів було організовано за методикою, розробленою у ВНТУ з урахуванням світового досвіду. Випуск магістрів, що відбувся у ВНТУ, в 1996 році, був першим випуском магістрів в Україні, серед числа тих які усі 5 років навчались за спеціальними навчальними планами.

Веб-сайт Інституту магістратури, аспірантури та докторантури