Бій під Крутами – це не історія про поразку.

Бій під Крутами був боєм за Державу.

Це історія про відповідальність, виконаний наказ і врятований шанс для України.

29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути кілька сотень українських студентів і курсантів стали супроти армії, яка переважала їх майже вдесятеро. Вони не мали наказу «стояти до смерті». Вони не мали завдання перемогти.

Їхній наказ був іншим – зупинити ворога. І вони його виконали.

Саме це робить крутянців героями.

Вони зупинили наступ московитів, вигравши для Києва кілька життєво необхідних днів, котрі дали змогу молодій Українській державі закріпитися на міжнародній арені та підписати Брестський мир.

Бій під Крутами часто називають трагедією. Але трагедії в цій історії менше, ніж слави української зброї. Це була жертовність. Герой — той, хто свідомо віддав себе за велику мету.

Під час перепоховання крутянців на Аскольдовій могилі Михайло Грушевський сказав:
«Не плачте за цими юнаками. Вони здійснили подвиг. Ними треба пишатися».

Світ знає про 300 спартанців.

Але ми маємо вдячно пам’ятати про 500 українських студентів, які у 1918 році стали на захист державності, ще не встигнувши повністю усвідомити, що таке незалежність.

Я би порівняв крутянців з нашими добровольцями 2014-го року, котрі першими стали на захист України. Тоді й тепер той самий ворог із тим самим наміром – знищити Україну. І тоді, і тепер його стримували ті, хто не мріяв бути героєм.

Вони дали Україні час – і цим врятували державу.

Сьогодні, як і сто років тому, Україна знову бореться за право бути. Свобода не дається назавжди – її потрібно захищати.
Саме тому подвиг Героїв Крут звучить так сучасно й так особисто для кожного з нас.

Це була не поразка. Це була слава.
Крути – це не про смерть.
Крути – це про державу, яку вдалося втримати.
Слава Україні!
Героям слава!