Відкрито її в межах івенту «Маріуполь. Я досі там», який зорганізували вінницький центр «ЯМаріуполь» у співдії зі Студентським урядом Вінницького національного технічного університету.
 

Хвилиною мовчання розпочав подію ректор університету, доктор технічних наук, професор Віктор Біліченко:
«Вшануймо пам'ять невинно убієнних українців, тих, хто міг жити, але рашиський визволитель прийшов з війною. Вшануймо маріупольців, які не пережили ту смертельну весну 2022-го».

Фотовиставка мобільна. До цього вона вже побувала у Львові та Києві. Тепер Вінниця.

Чому 86?

Саме 86 днів тривала блокада Маріуполя — з 24 лютого по 20 травня.

«Ця фотовиставка особлива. На неї не хочеться іти. Її не хочеться дивитись. Тут не буде естетики споглядання, — говорить Віктор Біліченко. — Знаєш, буде боляче. Це тяжко. Це нестерпно. Це ламає, коли бачиш вщент зруйноване прекрасне місто, вщент зруйновані життя і долі.

Але кожен повинен змусити себе — ІДИ і ДИВИСЬ!

Проблема Маріуполя — це не лише проблема маріупольців, це не лише рана України. Це катастрофа в масштабах людства.

Про це ми маємо пам’ятати. Про це маємо розповідати. Щоб про це знали усі українці. Щоб про це знав увесь світ.

Маріуполь. Місто Марії. Тимчасово окуповане місто. Нині ще одна весна в окупації. Маріуполь тепер нагадує Чорнобиль. Чи Прип’ять.

Раніше місто пахло морем. Тепер пусткою, горем, стражданням і слізьми, котрі принесли зі своїх боліт московити.

Місто в руїнах. Але маріупольці попри біль непоправних втрат поставляться до руїн своїх домівок, як до приводу побудувати нове, ще краще місто для себе і своїх дітей.

Маріупольці тимчасово втратили рідне місто, але не віру у Перемогу України. А є віра, буде Перемога! Усе буде Україна!».
 

Ректор університету Віктор Біліченко спілкується на відкритті виставки «Маріуполь. 86 #НАЖИВО» із керівницею вінницького центру підтримки та допомоги «ЯМаріуполь» Оленою Швидкою

«Молодь Маріуполя інтегрується у Вінницьку громаду, уже третій рік поспіль живе у Вінниці. Ми сиділи в підвалах і не розуміли, що відбувається. А коли після 16 березня змогли виходити і пересуватися містом, побачили жах, який передано світлинами нинішньої виставки: багатоповерхові будинки зруйновані вщент, вбиті люди лежали на вулицях просто неба тижнями…» — стримуючи сльози, розповідає пані Олена.
 

 

Оці хлопці і дівчата свідки тих жахливих подій. Маріупольська молодь, котра пережила окупацію

 

Маріупольчанин Олександр Іванов підготував презентацію про смертельну весну 2022-го

 

22-х річний Олександр Іванов нині студент 4-го курсу факультету ІТКІ:
«Я у Вінниці уже 2-й рік. Вінницю обирав свідомо. Тут родичі. І місто комфортне, навіть дещо схоже на мій Маріуполь. Насамперед вежа в центрі міста. У нас в Маріуполі був архітектор Нільсен. Вони навчались разом із архітектором Вінниці Артиновим, часто спілкувались, обмінювались ідеями. Тому й вежі створили схожі. Рашисти неоднораз прагнули захопити Маріуполь. Весна 2022-го перевершила усі найгірші, найстрашніші очікування і передчуття. Дуже багато пекельного довелось пережити. По місту били зусібіч — з моря, з повітря, із землі. І без зупину. Люди як зомбі ходили містом, шукали їжу. Ця війна поза людяністю. Вбивали дуже важкими і жорстокими методами, і зараз вбивають і катують. Дуже тяжко усвідомлювати, що багатьох сусідів, друзів, знайомих, котрі були частиною мого життя, їх уже немає. Місця, де ти виріс, з якими пов’язані щасливі спогади, також знищено. Тяжко...».
 

Потому запропонували до перегляду фільм «Маріуполь. Невтрачена надія», котрий знятий за щоденником маріупольчанки.
 

Направду фото, репрезентовані на виставці, унікальні. Адже світлин залишилося мало. Проходячи фільтрацію, маріупольці змушені були усі фотосвідчення видаляли, аби зберегти життя. Аби зберегти надію і можливість після Перемоги України повернутись у рідне місто.

Сингл «Місто Марії» Океану Ельзи написаний 21 квітня 2022-го на прохання Калини, заступника командира полку Азов. Це — «БК для серця» кожного маріупольця, кожного українця:

І корабельні гармати
Не розіб'ють мою мрію
Віру ніколи не зрадить серце моє
Буде до віку стояти
Праведне місто Марії
Доки над нашим Азовом сонце встає.